Луцька районна рада
Волинська область
gov.ua Місцеве самоврядування України
  Пошук

"Трупи лежали просто серед вулиці...". Історія переселенки з Харкова, яка з родиною проживає у Колківській громаді

Дата: 05.04.2022 13:55
Кількість переглядів: 549

24 лютого для харків’янки Ярослави Сердюк стало початком невимовних страждань та тривоги за своїх маленьких дітей. Ще вчора успішна стоматологиня разом із чоловіком-бізнесменом облаштовували нещодавно придбаний будинок, планували майбутнє та мріяли… Поки у їхнє місто не прийшла війна.

Вже третій тиждень пані Ярослава з родиною проживає у притулку для переселенців, що у Колківській громаді. Але біль та страх побаченого у рідному Харкові не покидає ні на мить.

«Лише ріку тому ми з чоловіком та сім’єю сестри купили будинок в кредит, ще досі не виплатили гроші за нього. Жили двома сім’ями, разом у нас троє маленьких дітей – 1, 3 та 3 з половиною роки… Я зазвичай прокидаюся о 5 ранку. А 24 лютого нас в половині п’ятої розбудили вибухи, які було видно з вікна. Ми усі спустилися в гараж, де просиділи наступні шість днів, поки не виїхали», - пригадує жінка.

Не стримуючи сліз, Ярослава розповіла, що місто бомбили постійно, страшно було виходити на вулицю.

«Під вибухами доводилось їздити в магазин, щоб прогодувати дітей… Дитячі суміші купували у людей через OLX. Місто руйнувалося на очах - довкола розбиті машини, будівлі… Останньою краплею стало, коли у сусідній будинок влучила ракета, а за 500 метрів від нас вщент розгромили школу… Трупи лежали просто серед вулиці… Це дуже страшно бачити самому, а дітям ми взагалі закривали очі руками, щоб в їхній пам’яті не лишалися такі жахіття. Ложка впаде, а діти від цього звуку падали на землю і ховалися…», - каже Ярослава Сердюк.

Спочатку родина харків’янки планувала покинути місто потягом, однак, приїхавши на вокзал, де тисячі людей у паніці, стало зрозуміло, що в поїзд вони навряд чи сядуть.

«Вирішили повернутися додому і приблизно через 10 хвилин після того, як ми від’їхали від вокзалу, почали бомбити дорогу. Загинуло дуже багато людей. Нам реально дуже повезло, що ми вибралися з того пекла. Сіли восьмеро разом з собакою в одну машину і поїхали спочатку на Полтаву, потім до Олександрії… Якось я зайшла в магазин, а там зі стелажа впала коробка – разом з нею і я впала на землю і почала плакати. Психіка вже просто не витримувала.  

В Олександрії нам пропонували житло за 400 гривень. Ми готові були заплатити гроші, але там не було умов, придатних для нормального життя. Прихисток на ніч нам дали у дитячому садочку – там ми за весь час дороги вперше нормально поїли, бо до того дітям давали сосиски, а самі їли хліб.

Згодом ми були в Стрию, Тернополі, але не знайшли там місця, де можна було б зупинися. Ми телефонували по волонтерах і нам порадили їхати в Колки. Так ми опинилися тут. Нас дуже гарно, з посмішками зустріли матушки Ульяна та Оксана, нагодували, одягнули - велике їм спасибі за це», - розповіла пані Ярослава.

У якому стані їхні будинок та квартири у Харкові зараз – Ярослава Сердюк не знає.

«Коли ми покидали наш будинок – він був ще цілим, що з ним зараз – невідомо. Але попри все Харків – це наш рідний дім і ми туди обов’язково повернемося. Віримо, що цей кошмар закінчиться! А ще дуже хотілося б забути те варварство, яке вчинили російські солдати, свідками якого довелося стати нам та нашим маленьким дітям», - наголосила харків’янка.

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь