Історична довідка

Історія Луцької землі багата на події та трансформації, що сформували сучасний Луцький район. Його становлення відбувалося через різні історичні етапи, від періодів розквіту до часів завоювань та кардинальних змін адміністративно-територіального устрою.

Давні часи та Середньовіччя

У різні історичні епохи Луцька земля була невід'ємною частиною Галицько-Волинського князівства. Вона переживала спустошливі навали татаро-монгольських орд, що змушувало місцеве населення долати труднощі та відновлювати зруйноване. У цей період було побудовано древній Луцький замок, який слугував надійним захистом від польських та ординських загарбників. Під знаменами князя Свидригайла Луцька земля відстоювала незалежність Волинського князівства від чужоземних поневолювачів.

Згодом, Луцька земля стала провінцією Великого Литовського Князівства. У цей період значна кількість литовців оселилася в містах і селах Луччини, швидко українізуючись. Тоді ж Луччина функціонувала як староство, зберігаючи, як і вся Волинь, православні та побутово-культурні традиції княжої доби.

Польський період (1569-1795)

Після Люблінської унії 1569 року Луцька земля увійшла до складу Польщі. Хоча Волинь деякий час зберігала внутрішню автономію, почалася активна полонізація адміністрації та побуту князівських родів і шляхти. Польська мова стала державною, а православна віра була визнана "схизмою", що призвело до посилення феодальних повинностей селян.

У 80-90-х роках XVI століття площа Луцького повіту становила 3181,6 квадратних кілометрів. До його складу входило 30 міст (1 королівське, 2 власності духовних осіб, 27 приватних) та 777 сіл (усі приватні). Переважна більшість населення повіту була українською, з незначною часткою поляків, караїмів, білорусів та татарів. Через численні набіги татарських загонів багато сіл залишалися спустошеними.

У XVI столітті на Луцькому повіті розташовувалося до 50 шляхетських гнізд, деякі з яких вже були роздроблені. Серед відомих князівських родів були Несвіцькі (з яких походить засновник Запорізької Січі Д.І.Вишневецький – Байда), Острозькі, Чарторийські, Воронецькі, Богуші, Пронські, а також шляхтичі Гуляницькі, Гулевичі, Сангушки, Семашки, Острожецькі.

Посилення феодального гніту, колонізація та запровадження Берестейської церковної унії 1596 року викликали потужну хвилю національно-культурної та релігійної боротьби, що призвела до появи братств зі школами. Луцька земля активно підтримала козацько-селянські повстання під проводом Криштофа Косинського та Северина Наливайка (1592-1596 роки). Сотні селян Луцького повіту приєднувалися до повстанських загонів, тікаючи від шляхтичів. Селяни Луччини також брали участь у загонах Богдана Хмельницького у Битві під Берестечком 1651 року, де вони зупинили рух польських королівських військ на схід України. Проте Волинь, включаючи Луцький повіт, залишалася у складі Польщі до 1795 року, що призводило до постійних заворушень, втеч селян та підтримки гайдамацького руху.

Російська імперія (1795-1917)

Після трьох поділів Польщі (1772, 1773, 1796 роки) Луцький повіт став частиною Волинської губернії у складі Російської імперії. Полонізація змінилася інтенсивною русифікацією. До 1911 року на Волині не існувало земств, які в інших губерніях України сприяли національно-культурній діяльності.

У 1911 році населення Луцького повіту становило 270 799 мешканців, серед яких 199 162 були православними, 14 427 – католиками та 23 843 – євреями.

Перша світова війна (1914-1918)

У період з 1915 по 1918 роки Луцький повіт кілька разів перетворився на арену жорстоких боїв Першої світової війни. На початку серпня 1914 року бої між російськими та австрійськими військами велися переважно в південних волостях Володимир-Волинського та Луцького повітів. Західнополіські волості перебували в тилу російських військ.

Через рік після початку війни, у серпні 1915 року, Луцьк був окупований австро-угорськими військами. Місто значно постраждало під час вересневих боїв 1915 року, коли загинуло близько 50 осіб і було пошкоджено кілька десятків будинків. 

На початку червня 1916 року російські війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова завдали нищівної поразки 4-й австрійській армії та відновили контроль над Луцьком. Наступ розпочався з масового артобстрілу, що частково зруйнував першу та другу лінії окопів австрійців. 

На початку червня 1916 року австрійські та німецькі війська спробували перейти в контрнаступ, але на Луцькому напрямку вони були зупинені силами 8-ї російської армії. Протягом тижня запеклі бої точилися в районі населених пунктів Рожище, Годомичі, Колки.

Період Української революції (1917-1921)

Після Лютневої революції 1917 року в Російській імперії, на території Волинської губернії, до якої належав Луцький повіт, посилився український національний рух. У Луцьку, як і в інших містах, створювалися українські громадські організації, що сприяли національному відродженню. Була утворена Українська Центральна Рада, яка проголосила автономію України.

Проте, Волинь, перебуваючи на лінії фронту Першої світової війни, залишалася під впливом різних військових та політичних сил. У січні 1918 року, на хвилі антивоєнного руху, в деяких військових частинах та селах Луцького повіту була встановлена влада Рад та військово-революційних комітетів. Це відображало вплив більшовицьких ідей, які набирали силу. Однак, вже 18 лютого 1918 року ця влада була змінена австро-німецькою окупацією, що відбулася в рамках виконання положень Брестського мирного договору між Центральними державами та більшовицькою Росією. Згідно з цим договором, більша частина України, включаючи Волинь, потрапляла під контроль Німеччини та Австро-Угорщини.

Після поразки Центральних держав у Першій світовій війні та їхнього відступу восени 1918 року, на території Луцького повіту розпочався новий етап боротьби. Влада належала різним силам:

• Українська Держава (Гетьманат Павла Скоропадського): Наприкінці 1918 року, після падіння Гетьманату, влада в регіоні перейшла до Директорії Української Народної Республіки (УНР). Луцьк тимчасово ставав одним із центрів діяльності української влади на Волині.

• Більшовицька влада: З кінця 1918 – початку 1919 року більшовики знову намагалися встановити свій контроль над Волинню, що призвело до запеклих боїв.

• Польська влада: В ході Польсько-радянської війни (1920-1921) Луцький повіт став ключовим стратегічним регіоном. Польська армія, прагнучи відновити кордони Речі Посполитої, вела активні наступальні дії. Наприкінці 1920 року, після підписання Ризького мирного договору 1921 року, більша частина Волині, включно з Луцьким повітом, відійшла до складу Польщі.

Міжвоєнний період

Після Ризького мирного договору 1921 року, що завершив польсько-радянську війну, західні українські землі, включно з Волинню, відійшли до Польщі. Луцьк став адміністративним центром Волинського воєводства, що зумовило його особливий статус та розвиток. До складу Луцького повіту (району) входили численні сільські гміни (волості) та окремі містечка.

Населення регіону було багатонаціональним. Переважну більшість становили українці, також проживали поляки, євреї, німці, чехи та представники інших національностей. Це створювало унікальне культурне розмаїття, що відбивалося у побуті, традиціях та релігійному житті.

У міжвоєнний період спостерігалися значні зміни у соціальній сфері. Зростала кількість шкіл, у тому числі з українською мовою навчання, хоча польська мова відігравала провідну роль в системі освіти. Відкривалися гімназії, професійні школи та курси, що сприяло підвищенню рівня грамотності населення.

Культурне життя регіону було досить активним. Діяли українські громадські організації, культурно-просвітницькі товариства, театральні гуртки та хори. Виходили місцеві газети та журнали. Релігійне життя також відігравало важливу роль, представлене православними, католицькими, протестантськими та юдейськими громадами.

Будівництво та розвиток інфраструктури, зокрема доріг та залізниць, сприяли покращенню сполучення між населеними пунктами. Луцьк як центр воєводства активно розбудовувався, з'являлися нові адміністративні будівлі, житлові квартали та громадські установи.

Друга світова війна (1939-1945)

З моменту нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року, Луцький район, хоч і не був одразу в епіцентрі бойових дій, знаходився в умовах військової мобілізації та невизначеності. Однак, вже 17 вересня 1939 року, після вторгнення радянських військ на територію Західної України згідно з таємними домовленостями пакту Молотова-Ріббентропа, доля регіону була вирішена. Радянські війська швидко зайняли Луцьк та навколишні території. Цей період супроводжувався швидкою зміною влади, роззброєнням польських військових частин, а також першими проявами радянської політики.

Перші кроки радянської влади були неоднозначними: з одного боку, відбулася націоналізація підприємств, а поміщицькі та церковні землі були роздані селянам. Почали діяти школи з українською мовою навчання та була створена мережа медичних закладів. З іншого боку, у лютому-березні 1940 року розпочалася примусова колективізація, під час якої принцип добровільності грубо порушувався. Селяни неохоче віддавали землю, реманент та худобу до спільних господарств. Ті, хто чинив опір, заарештовувалися та ув'язнювалися.

Органи НКВС та держбезпеки проводили "чистки" від колишніх дворянських родин та тих, хто чинив опір новій владі. Розпочалося розкуркулення заможних селянських господарств, а багато репресованих родин були вивезені до Сибіру, на північ та до Казахстану.

Напад нацистської Німеччини перетворив Волинь та землі району на арену запеклих боїв. На території Луцького району, як і по всій Волині, розгорнулася антинацистська боротьба. Вже в липні-серпні 1941 року почало діяти розгалужене підпілля в селах району, а з 1942 року багато молоді з кожного села приєднувалися до загонів УПА, яка боролася на два фронти – проти нацистських окупантів та проти радянської влади. У лютому-липні 1944 року Червона Армія вела важкі бої за визволення району. Місто Луцьк було визволено 2 лютого, Торчин – 17 квітня, а останнє село Садів – 14 липня. Після відступу фронту на захід, до 5000 чоловіків з району було мобілізовано до армії для остаточного розгрому нацистів. Однак, з приходом радянської влади, боротьба на території району не припинилася. Радянські органи влади розпочали боротьбу з ОУН-УПА, яка тривала ще кілька років після офіційного закінчення Другої світової війни.

Радянський період (1945-1991)

У 1949 році в районі було завершено колективізацію сіл, і земля, раніше передана селянам, знову стала колгоспною. Частина колгоспів, де були підібрані кваліфіковані спеціалісти, до 1960 року значно покращили свої показники, вміло використовуючи техніку, що призвело до зростання врожайності зернових до 30-40 центнерів з гектара. Села активно забудовувалися, розширювалася мережа соціально-культурних закладів.

Слід зазначити, що в радянський період у 1940-1962 роках існував Торчинський район як окрема адміністративно-територіальна одиниця. Він функціонував до адміністративних реформ, які призвели до його ліквідації та включення більшої частини його території до складу Луцького району вже у 1966 році.

Поряд із безперечними успіхами та зростанням добробуту, багато рис радянського суспільства викликали скептичне ставлення. Приписки до показників праці в колгоспах та на підприємствах, спотворення історії України, щоденна антирелігійна пропаганда, закриття та руйнування церков, включаючи пам'ятки історії, культури та архітектури, породили в Україні, в тому числі в районі та області, рухи шістдесятників та дисидентів. Придушити критичне ставлення людей до радянської влади, партійних керівників та репресивних органів так і не вдалося. Криза в економіці остаточно підкреслила необхідність перебудови та демократизації суспільного життя.

На хвилі Перебудови, у першій половині 1989 року, в Луцькому районі зародилися та розгорнули політичну агітацію осередки Народного руху України, які повсюдно і рішуче вимагали відродження державної незалежності України. Цю ідею 1 грудня 1991 року підтримали близько 90 відсотків громадян району, проголосувавши за незалежність.

Період незалежної України та сучасність (із 1991 року)

Здобуття Україною незалежності у 1991 році відкрило нову сторінку в історії Луцького району. Розпочалися процеси становлення ринкової економіки, демократичних інститутів та формування громадянського суспільства. Район, як і вся країна, пройшов через складні періоди економічних трансформацій, але поступово розвивався.

У рамках адміністративно-територіальної реформи 2020 року відбулися значні зміни в устрої Луцького району. Згідно з постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX "Про утворення та ліквідацію районів", Луцький район був значно укрупнений. До його складу увійшли території ліквідованих Горохівського, Ківерцівського та Рожищенського районів, а також частина територій Маневицького району, що прилягали до новоутвореного Луцького району. Це було зроблено з метою оптимізації адміністративних послуг, підвищення ефективності управління та економічного розвитку територій.

Сучасний Луцький район є найбільшим за площею та населенням районом Волинської області. Він продовжує розвиватися, інтегруючись у загальнодержавні та європейські процеси. Історична спадщина району, його культурні та природні ресурси відіграють важливу роль у його подальшому розвитку.