Між хустками завжди лежить жовто-блакитний прапор: як живе остання зв’язкова УПА Надія Свирид
Останню зв’язкову УПА 94-річну Надію Свирид, яка вже кілька років проживає у Тростянецькому терцентрі, відвідали голова Луцької районної ради Олександр Омельчук, депутат Волинської обласної ради Юрій Ройко та директорка Ківерцівського музею, депутатка Луцької райради Оксана Сущук.
Медичний персонал відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання Центру надання соціальних послуг Ківерцівської міської ради радо зустрів гостей та провів до кімнати Надії Омелянівни. Тут чисто та по-домашньому затишно.
Надія Свирид переїхала до соцустанови кілька років тому із села Сильне.
«Маю рідню моєї сестри, але нікому не хочу бути тягарем. Не можу ходити та й серце барахлить. Поки їсти наварю, то так втомлюся, що вже й не хочеться. Ось і надумала сюди в Тростянець переїхати. Тут добре за нами доглядають», - розповіла пані Надія.
Медсестри кажуть, що попри поважний вік та проблеми зі здоров’ям, Надія Омелянівна не втрачає оптимізму та має добру пам’ять. А ще зізнаються, що між хустками у неї завжди лежить жовто-блакитний прапор.
«Отак треба любити Україну. Таких людей лишились одиниці. Попри поневіряння та надскладне життя, Надія Омелянівна є світлою людиною», - наголосив депутат Волиньради Юрій Ройко.
Дійсно Надія Свирид пережила чимало випробувань: у 19-річному віці її ув’язнили на 10 років за співпрацю із українськими повстанцями за статтями «Измена родины» і «Пособничество бандитам».
Перший каторжний досвід здобула на Донбасі, після чого політичних каторжанок повезли на Сибір. Надія Омелянівна потрапила в місто Тайшет Іркутської області, яке «славилося» на весь Радянський Союз особливо жорстокістю: тендітні дівчата валили вікові сосни.
Згодом була Монголія, де жінки-каторжанки прокладали залізницю, щоб вивозити нею в Союз худобу.
Відбуваючи покарання, «бандерівка» познайомилась зі своїм також репресованим чоловіком Іларіоном Свиридом, який був родом із села Немовичі Сарненського району.
«У 1959-му народилася моя дочка Галя. Вже до трьох років дівчинка гарно говорила, пісеньки співала, знала молитви. Але дуже часто починала плакати й скаржитися, що болить голова. Ми вирішили повертатися додому на Волинь, думали, що то клімат дитині не підходить. Приїхали в Сильне. З пропискою допоміг двоюрідний брат із Цумані. Але стан здоров'я дочки постійно погіршувався. Я її возила до різних лікарів та знахарів. Ніхто не міг встановити точного діагнозу. Тільки в Чернівцях сказали, що в дитини епілепсія…», - розповіла Надія Омелянівна.
Дочка пані Надії прожила 49 років, у 1995 році помер її чоловік, тож жінка лишилась одна.
«Добре, що у Тростянці є заклад, куди можуть звернутися люди похилого віку, де можуть отримати якісний догляд, медичні послуги, збалансоване харчування. Скрізь тепло, чисто. Колективу висловлюю подяку за їхню нелегку працю», - сказав голова Луцької районної ради Олександр Омельчук.
